Найдревнішим медичним документом вважаються давньошумерські клинописні таблички з Ніпура – своєрідний довідник лікаря кінця третього тисячоліття до нашої ери. Вже тоді лікували не лише рослинами, а й смолою дерев, оліями, використовували медичні інструменти.
Найдавніші знаки-символи, що зустрічаються в традиційному народному ткацтві та вишивці, різьбленні по дереву, кості та шкірі, художньому розписі, кераміці, писанкарстві тощо, мають культове походження і жоден з них не є випадковим. На сучасному етапі розвитку суспільства первинні значення здебільшого втратилися і сприймаються людьми не більш як декор. Не дивно, адже їх витоки сягають доби, коли на теренах сучасної України бродили мамонти…
Українськi колядки, як священнi гiмни, донесли до нашого часу не тiльки свiтогляд предкiв, а
й космогонiчнi мiфи про створення свiту. У них основними образами є Сонце, Мiсяць, Вода. Над цими трьома силами чи дiями стоїть володарююча iпостась – пан Господарю, Така образна структура спорiднює українськi колядки iз мистецтвом Трипiльської культури. Трьома силами там керує Верховна Володарка, а в розписах керамiки вiдтворено динамiку життєдайних сил: дощ iде, зерно проростає, сонце звершує свiй колорух, посилаючи свiтло i тепло. Той змiст, що у колядках, втiлено i в зимових святках: пошанування Сонця (Коляда), Землi (Щедрий вечiр, посiваннязерном), освячення Води (Ордана-Водосвяття). В давньоукраїнському свiтоглядi — це парне божество, яке втiлено у самiй iдеї космогонiчних святок. У назвi уособлено двоєдину енергiю Всесвiту, де Ор – Бог свiтла, а Дана – Богиня води.
Традиційно щороку восени значна частина українського суспільства відзначає день слов’янської писемності та вшановує у зв’язку з цим її „батьків” – просвітителів Кирила та Мефодія, яких церква долучила до лику святих. Цей міф, не позбавлений певного ідеологічного забарвлення, досить міцно закарбувався у свідомості українців. З покоління в покоління переказувалася така версія, проте замислитися, чим послуговувалися наші предки до приходу на Русь „моравського” письма, якось не було актуальним...
Перш нiж почати виклад запропонованої теми, вкрай необхiдно чiтко визначитися з формулюванням основних термiнiв, за допомогою яких вона розкривається. Така потреба обумовлюється розмитiстю, а часом i хибнiстю, як на наш погляд, визначення сутностi певних важливих для розумiння цiєї теми понять («духовнiсть», «звичай», «традицiя» тощо). Такий стан не є випадковим.
В українській історії є багато постатей, які незаслужено обійшла увагою вітчизняна наука, чи не найхарактернішим прикладом такого підходу є князь Святослав. Причин подібного ставлення кілька, але головною безсумнівно є грандіозність постаті князя, на тлі якої надто невигідно виглядали політичні діячі сучасності та недалекого минулого, за стандартами яких вітчизняна історіографія намагалася оцінювати героїв попередніх епох.
Той, хто не знає істини, – тільки невіглас.
Але той, хто її знає і називає брехнею, той злочинець.
Галілео Галілей
Хронологія християнського завоювання Європи в І – ХХІ ст.
(погляд з України)